Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року Справа № 923/588/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", м. Білгород-Дністровський Одеської області (далі - Порт),

на рішення господарського суду Херсонської області від 22.05.2014 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2014

зі справи № 923/588/14

за позовом Порту

до приватного підприємства "Таврія-крансервіс", м. Херсон (далі - Підприємство),

про стягнення 68 131 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Бойко С.В.,

відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості (збитків) за договором підряду від 05.09.2011 № 312-ХД (далі - Договір) у сумі 68 131 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.05.2014 (суддя Гридасов Ю.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 (колегія суддів у складі: Гладишева Т.Я. - головуючий, Савицький Я.Ф. і Головей В.М.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Порт просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, витрати зі сплати судового збору покласти на Підприємство. Скаргу з посиланням на статті 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статті 22, 623, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", Правила визначення вартості будівництва (ДБН-Д.1-1-2000), затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 № 174, мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з Договором, укладеним Портом (як замовником) і Підприємством (як підрядником):

підрядник зобов'язався на свій ризик виконати роботи (капітальний ремонт портального крану "Ганц" інв. № 0208) згідно з технічним завданням замовника з використанням своїх матеріалів та устаткування, а замовник -прийняти і оплатити виконані роботи (пункт 1.1);

підрядник зобов'язався якісно провести доручену роботу відповідно до технічного завдання та вимог Правил пристрою і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів НПАОП №0.00-1.01-07 з дотриманням норм і правил (пункт 4.1).

У листопаді 2011 року підрядником виконані роботи з капітального ремонту портального крану, що підтверджується актом приймання виконаних робіт.

За період з 01.07.2010 по 01.11.2013 Білгород-Дністровською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведену планову ревізією фінансово-господарської діяльності Порту. При цьому перевіркою акта виконаних робіт ф. № КБ-2в на загальну суму 296 628,00 грн. та твердих кошторисів установлено, що на порушення пунктів 3.3.1, 3.3.3.2. 1.3.4.2, 1.4.2 ДБН Д.1.1-1-2000 та пункту 1.5 Технічної частини Збірника 04 на ремонт піднімально-транспортного обладнання підрядником як на стадії укладання договірної ціни, так і на стадії взаєморозрахунків по акту виконаних робіт має місце завищення вартості цих робіт на суму 68 131,00 грн. Підрядником як на стадії "складання договірної ціни" в локальному кошторисі, так і на стадії взаєморозрахунків за виконані роботи в актах виконаних робіт ф. № КБ-2в безпідставно включено одиничну розцінку Е46-50-4 "Установлення монтажних пристосовань і такелажної оснастки для виконання робіт", тоді як вказана робота вже врахована у складі робіт, застосованих в актах одиничних розцінок ПУ4-2008, ПУ4-1012, ПУ4-2016. Згідно з актом ф. № КБ-2в за листопад 2011 року на суму 296 628,00 грн. (пункт 35) вартість включених робіт із встановлення монтажних пристроїв до такелажної оснастки для виконання ремонтних робіт (прямі витрати) складає 28 305,00 грн. та нормативні трудовитрати робочих-будівельників складають 2 257 людино/годин. Натомість одинична розцінка Е46-50-4 відноситься до Збірника 46ДБН Д.2.2-46-99 "Роботи при реконструкції будівель і споруд".

Портом на адресу Підприємства було надіслано претензію від 04.03.2014 вих. № 399 про заборгованість за Договором, але відповіді на претензію Підприємство не надано.

За розрахунком Порту загальна заборгованість Підприємства перед ним складає 68 131 грн.

Згідно з пунктом 7.1 Договору в разі порушення зобов'язань, які виникають з Договору, винна сторона несе відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством.

За наявності укладеного Договору з твердим кошторисом та оформленого сторонами акта виконаних робіт Портом не обґрунтовано наявності обов'язку у Підприємства, яке не є державним, виконувати приписи акта від 13.01.2014 № 840-16/01 ревізії фінансово-господарської діяльності Порту, складеного Білгород-Дністровською об'єднаною державною фінансовою інспекцією.

Портом також не подано належних та допустимих доказів фактичного понесення ним збитків внаслідок порушення Підприємством своїх зобов'язань за Договором (платіжного доручення або прибуткового касового ордеру на оплату виконаних за Договором робіт у сумі, що перевищувала б їхню фактичну вартість).

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено, що:

- ціна Договору складає 296 628,00 грн. (пункт 2.1);

- здача - приймання виконаних робіт згідно з Договором оформлюється актом виконаних робіт, дата підписання якого визначає момент їх виконання (пункт 5.2);

- з наявного у матеріалах справи акта № 1 приймання будівельних робіт вбачається, що 21.11.2011 Підприємство здало, а Порт без зауважень прийняв виконані Підприємством роботи, вартість яких згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) складає 296 628,00 грн.

З установлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи вбачається, що укладений сторонами Договір є договором підряду.

Згідно з приписами ЦК України:

- за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837);

- у договорі підряду визначається ціна роботи; остання включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (частина перша і третя статті 843);

- ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі; кошторис на виконання робіт є твердим, якщо інше не встановлено договором; зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін (частина перша - третя статті 844);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629).

З огляду на наведені законодавчі приписи попередні судові інстанції, з'ясувавши, що виконані підрядником (Підприємством) для замовника (Порту) роботи за Договором прийняті замовником у повному обсязі і без зауважень, а ціна Договору відповідає твердому кошторису, дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідні доводи скаржника судом касаційної інстанції не приймаються з урахуванням такого.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Попередніми судовими інстанціями встановлено і скаржником не спростовано, що останнім не було подано судам цих інстанцій будь-яких доказів понесення ним збитків у результаті порушення його права з боку Підприємства, в тому числі й доказів сплати суми, яку він (скаржник) вважає своїми збитками.

Безпідставним є посилання на згадані Правила визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), оскільки, як зазначалося, Договір згідно із статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а доказів визнання цього договору в установленому порядку недійсним (повністю чи в певній частині) скаржником суду не подавалося.

Як передбачено частиною першою статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи не вбачається набуття або збереження Підприємством за рахунок Порту майна без достатньої правової підстави (оскільки такою підставою є Договір; до того ж, як зазначалося, скаржником взагалі не доведено у судах попередніх інстанцій одержання Підприємством від Порту коштів у заявленій до стягнення сумі). Відтак у названих судових інстанцій відсутні були підстави для застосування до спірних правовідносин приписів згаданої статті 1212 ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117,1119,11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 22.05.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2014 зі справи № 923/588/14 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій